Новий рік почався у родинному колі. Ми мали ялинку, мали гарний стіл з кальмарами, холодцем (перший власного приготування!!!) і фірмовим тортом за рецептом мами. По скайпу спілкувались з родичами з різних кінців. А ще була презентація нової сукні з "актуальним" леопардовим, хоч і чорно-білим, візерунком. І після опівночі ми виходили на коротку прогулянку на набережную.

На різдво теж влаштували свято, хоча я трохи захворіла. А пізніше до нас прийшли гості - Сергій Турпетко з дружиною, Міша, Лідія Василівна. Міша подарував свої картини - ми витягували їх з пакета всліпу, і досі сперечаємось у кого краще. Оресту дісталась "Вуличка" Найбільша за розміром і дуже втягуюча з нехарактерним для Міші світлом. Тьоті Свєтє дісталась "Розмова" - найбільш яскрава і кольорова. Тьотя знайходить (приписує) в ній все більше деталей та значень. Негласно всі вирішили, що мені не пощастило найбільше. Мая "Самотність" має найменше барв: на сірому рельєфному фоні бліда жіноча (?) фігура, що сидить на острівці. Мені, здається, в цьому острівці сама суть - найбільше кольорів, концентрат емоції, вся глибина. 

Вчора ми знову бачились з Мішею. Я люблю слухати його роздуми. Вони такі молоді і водночас мудрі. А бачились ми в музеї, де зібрали друзів на кутю. Були Ренард, Діма, Діня, Люба, Соломкіна. Було важко. Бути відвертою, веселою. В мені досі жевріє образа за зраду, а може, за те, що зрадили насправді навіть не мене. Кочергу. І вона пробачила, вона не вміє тримати зло. А я ... вони просто відкинули мене як другорядний персонаж. Коли дивляться на мене, бачать лише тінь. Це мене мучить, навіть якщо я це тільки придумала. 

Тож новий рік почався з хвороби, непрощення. Але Орест все компенсує. Але про це не хочеться тепер. До купи...