Пізнати чужий біль не надто важко. Але є ризик забути про свій власний і геть заплутатись. Війна вимагає чорно-білості, особливо коли ти в тилу. Ти мусиш бути за когось. А життя (ще пам'ятається з мирних часів) - різнобарвне, холєра! 

Крутий трейнінг з людяності - говорити без маркерів: людина потрапила під обстріл, родина лишилась без даху над головою, воїн загинув, захищаючи Батьківщину. А тепер підставимо по черзі ті самі наболілі маркування - ополченець/воїн Ато, укроп/сепар, Україна / ДНР тощо. 

Точка зору вирішує все. Але це лише точка зору, Позиція, ідея, незалежно від тривалості її історії, це річ хитка, змінна, залежна від суттєвіших факторів. І не вартує смерті.

Тобто іноді вартує, але це вибір кожного. Я вірю, що є ідеї, за які варто вмирати, але нема таких, за які варто вбивати. 

Я брешу, звичайно. Ідеалізую. Але звучить гарно ж?