8

про 8 березня

кілька років в мене була ломка свідомості і, очевидно, ще не закінчилась. 

я розумію, що історія свята не така придуркувата, як його сучасне виконання.

я бачу тьму жіночок, для яких цей день як мед для Вінні-Пуха і мені не шкода для них нічого, вони такі милі.

я терепіти не можу галасу феміністок, що протестують проти святкування: не святкуєте - не псуйте його тим, кому це дорого (сьогодні, правда, цей галас змінився на феміністичні філософствування = не можеш побороти - мусиш очолити... знову).

я здригаюсь від вітань, адресованих "жіночій статті" (виду, роздяду, класу?)

я гидую вагінальністю дійства

я противлюсь лицемірству суспільства

я оминаю будь-що з присмаком совка

а що я? а я відчуваю себе як на 9 травня: святкують перемогу, а фашисти на кожному куті

я захоплююсь Савченко 

я захоплююсь Стусом

я ставлю їх в один ряд

я знаю, що вони жінка і чоловік

я не бачу приводів для свята

сліпота і безпорадність - привід для скорботи