зрозуміла, що немає сенсу писати історії про почуття, якщо вони не дозріли до більш-менш пристойної форми. болить-крутить-мутить, але почнеш писати - виходить потік слів та емоції, які соромно і нецікаво робити публічними (це я так, звичайно, загнула, що мій блог є публічним:D). я не боюсь показати слабкість, бо саме в цьому відчуваю силу. банально, звичайно, але це правда. те, що хтось може про мене прочитати, навряд можна використати як зброю проти мене. бо я це вилила вже з себе. а в середині - камінь! :) дорогоцінний :)
словом... готуюсь щось таке написати. хай ще помутить...
Немає коментарів:
Дописати коментар