порада самій собі: не вір власній жалості! чоловіки її не заслуговують. не тому що погані. ні! просто, як й інші природні істоти, вони дуже схильні до мімікрії. ну вдають вони! вдають!!!! прикидаються сумненькими, розчарованими, пишуть псевдорозумні тексти, пересипані харизматичниим іменами, стають у позу жалісливих зневічених героїв, що ось-ось перетворяться на Дон Кіхотів, але все чогось їм бракує. чого? потенції (читайте символічно). не вір, що вони безпорадні. вони провокують найліпше почуття жінки - жалість, а самі тим часом розважаються. і піднімаючи чергову чарку a la Висоцький, вони лишаються звичайними обивателями, тільки п'яними і сповненими однієї примітивної формули: жінки дури і хочуть тільки грошей.
тут дозволю собі ліричний відступ. завжди мала комплекс - не брати нічого від чоловіків, щоб вони, не дай Боже, не запідозрили користі. результати не найкращі. та то вже тема інших "майстер-класів. але інших, нормальних, жінок я поділяю на дві категорії:
інфантильні дурочки (вимагають матеріальних благ, бо їм стукнуло у голову, що хтось їм щось винен)
мами (навіть як нема ще дітей, але ж інстинкт! і це природно. потреба у стабільності (не плутати з ПР), захисті...)
де я? я вірю в індивідуальні сценарії і в креатив. так я інфантильна, але маю документи, що не дура. і якщо "ти" хочеш свої невдачі та невпевненість, а ще гірше інертність звести до моєї ефемерної користі, не старайся. навряд вийде.
Немає коментарів:
Дописати коментар