проблема в тому, що я ніяк не навчуся себе захищати і кращого способу ніж ховатись ще не придумала. було стільки образ і ляпасів, а що я у відповідь - ніц! з одного боку, я не з тих, хто вірить у магічну силу все-обговорення: дещо треба і вимовчати, не покладаючись на миттєву емоцію. але, з другого боку, коли зачіпається гідність, треба діяти, щоб потім не жувати соплі, сотні разів прокручуючи історійки і накопичуючи злобу.
з невиговореного...
був в мене друг. хороший. для поговорити. чогось придумали попробувати полюбитись. моя помилка в тому, що з якогось дива вірила, що як він - мій давній друг, то не образить. ха! ще як крові попив. за всі нереалізовані в юності натяки, за всіх жінок колишніх і теперішніх, ще й зручніше було пити, бо я заблизько підпускала. словом, ледве вигребла я з тих стосунків. роки півтора убила (з них всього пару місяців власне зустрічались, решта - тяжка реабілітація).
але досі ще ікаються ті недосказаності. він якраз з тих, які раді поговорити про все, що чухається. згадає посеред сексу свою колишню - я це мушу знати, готую - обов'язкові коментарі, на кшталт: а та-то робить не так. і коментарі були на мою користь, але від того не легше. адже ніколи не відчувала себе на одинці з цим чоловіком, завжди хтось між нами вітав.
та найгірше не це. крапля за краплею, якось непомітно, він зумів мене переконати у моїй потворності. я рік після того, не могла позбутися комплексів. причому це робилось за певною схемою. зустрінемось на вулиці: я гарна-прегарна, бо готувалась, для нього готувалась. по очах бачу, що в захопленні, аж тут це захоплення в секунду затухає і перетворюється на кислу мину. а ввечері, коли вже отямився, починає мене роздивлятися. і фраза: "знаєш, ти сьогодні мені дуже сподобалась". "знаю", - кажу. і далі роздивляється: "знаєш, нам би треба зайнятись спортом", або щось в такого типу. і так методично, збільшуючи з кожним разом дозу критики, ніби мстить мені за щось.
а скільки грубості натерпілася від людини, яку вважала чуйним та інтелігентним. знаю, що в нього манія на чистоту, перед його приходом кожного дня дім видраювала. якось забула перчатки надягнути і руками в якийсь розчин сунулась. він унюхав - нюх мав, що собака - каже: в тебе що зараз хтось був? чогось руки спермою пахнуть. що я роблю - мовчу. мене назвали чесною давалкою, а я стерпіла, бо ... дура.
або ще: чи кожного дня міняла білизну, бо мій чистюля дуже пітнів під час сексу. якщо кажу дуже, значить дуже (btw - не раджу захоплюватись зеленим чаєм). кожного разу як він піде над ранок, я мусила прати. руками!!!. і робила я то з задоволенням - правда. бо знала: перу, щоб потім для НЬОГО послати. і якось якраз перед розривом він заявляє: "не люблю твою квартиру, та й ліжко в тебе воняє сечею". а то просто я ліжко не могла кожного дня відпирати від його ж таки поту. і що у відповідь каже всім відома своєю категоричністю, різкістю, цинічністю дамочка? вона мовчить! але чому вона мовчить? боїться втратити цей кусок дірьма? зачепити його закомплексоване самолюбство? дура вона! якби зразу давала відсіч може і його б навчила бути людиною, а не свинею.
скажете, дрібниці? хай будуть дрібниці. боляче було через такі дрібниці невимовно-нищівно. і головне - ніякі пости, щоденники, сп'янілі скарги подружкам не зарадять. бо момент втрачено і програно. найстрашніше, якщо задатися метою в наступних стосунках виправити колишні помилки. я майже не перетворилась на гримзу, що без кінця гризе та нападає. баланс треба тримати! бо одна справа, коли людина помиляється, говорить-робить недоречності, а інша - коли зациклена тільки на своїх найтонших емоціях і вимагає, щоб тільки під них стелились. не можна ставати ганчіркою!
ось таке "після-крапки" вийшло. боюсь, що далі буде... :)
