Новий рік почався у родинному колі. Ми мали ялинку, мали гарний стіл з кальмарами, холодцем (перший власного приготування!!!) і фірмовим тортом за рецептом мами. По скайпу спілкувались з родичами з різних кінців. А ще була презентація нової сукні з "актуальним" леопардовим, хоч і чорно-білим, візерунком. І після опівночі ми виходили на коротку прогулянку на набережную.

На різдво теж влаштували свято, хоча я трохи захворіла. А пізніше до нас прийшли гості - Сергій Турпетко з дружиною, Міша, Лідія Василівна. Міша подарував свої картини - ми витягували їх з пакета всліпу, і досі сперечаємось у кого краще. Оресту дісталась "Вуличка" Найбільша за розміром і дуже втягуюча з нехарактерним для Міші світлом. Тьоті Свєтє дісталась "Розмова" - найбільш яскрава і кольорова. Тьотя знайходить (приписує) в ній все більше деталей та значень. Негласно всі вирішили, що мені не пощастило найбільше. Мая "Самотність" має найменше барв: на сірому рельєфному фоні бліда жіноча (?) фігура, що сидить на острівці. Мені, здається, в цьому острівці сама суть - найбільше кольорів, концентрат емоції, вся глибина. 

Вчора ми знову бачились з Мішею. Я люблю слухати його роздуми. Вони такі молоді і водночас мудрі. А бачились ми в музеї, де зібрали друзів на кутю. Були Ренард, Діма, Діня, Люба, Соломкіна. Було важко. Бути відвертою, веселою. В мені досі жевріє образа за зраду, а може, за те, що зрадили насправді навіть не мене. Кочергу. І вона пробачила, вона не вміє тримати зло. А я ... вони просто відкинули мене як другорядний персонаж. Коли дивляться на мене, бачать лише тінь. Це мене мучить, навіть якщо я це тільки придумала. 

Тож новий рік почався з хвороби, непрощення. Але Орест все компенсує. Але про це не хочеться тепер. До купи... 

звіт за сьогодні

Я захворіла :(
Але мене таки витягли на прогулянку. Спочатку на набережну з її чарівним і сором'язливим морем і шумним натовпом, що дуже швидко знесилив. Тоді ми з Орестом втекли трохи подалі від центру, де знайшли кілька незвіданих вуличок, що втягували далі та далі. Дійшли аж до санаторію, де працював Орест. Потрясаючі будівлі, але надто запущені. Зрештою догулялись до супермаркету. А повернувшись додому я відчувала себе знесиленою.
Ще сьогодні подивилась "Анонімні романтики" - французька комедія, мила і тепла, на один раз. Двоє сором'язливих після тривалих сумнівів та перепетій долають страхи та наважуються одружитись, бо тільки вони розуміють, чого їм вартує кожен крок у ворожому світі.
Але перед вирішальним моментом героїні сказала, що це була б помилка, адже вдвох вони безнадійно беззахисні, як двоє, що не вміють плавати.
Ми з Орестом теж не надто контрастуєм. Але чоловік-протилежність тільки б ранив мене та ніколи не став би таким близьким. Хоча, звичайно, ми різні. І я маю солодке задоволення пізнавати найтонші нюанси його характеру. Його швидку реакцію та тонке почуття гумору, уважність, навіть коли здається, що він десь далеко в собі, а насправді - все сприймає.
Композиція допису не складається... хай це буде через хворобу.