Без контексту все, що напишу, виглядатиме дивно. Усвідомлюю і продовжую, бо тягучі контексти - вороги писання.
Часом боюсь, що втратила своє "я". І судячи з того, що на питання до себе: "а хто ж я", відсутня хоч якась туманна відповідь, мої страхи небезпідставні.
Хто я для батьків? Банально вічна дитина.
Хто для СвК - спогад про цікаве минуле та надія, що в мені ще є запал.
Хто я для чоловіка - мати його дитини.
Хто я для себе - жмут нервів, вічно незадоволений всім навколо, такий злий, що зуби среготять.
Хто я для інших - я не існую...
