***

Вже півроку пройшло. Ми сумлінно рахуємо час - єдиний спосіб його відчути.
Сьогодні.
Сьогодні я сумлінно псувала всім настрій. Безсонна ніч, жахливі сни, головний біль, пізно встали. А потім репліка Світлани Олексіївни... І почалось... Психанула через те, що треба захищати свій спосіб життя. Тоді зірвався кран! Ціла катастрофа. Всі знервовані. А я одночасно переживала через дурацький кран, через те, що нічого не можемо зробити, що Орест нічого не може зробити, що мені хтось може дорікнути через нехозяйновитого чоловіка і т.п. Зрештою, я не пройшла власний тест на стійкість пере стресовими ситуаціями. Як можна було б себе повести? По-перше, більше мовчати. Запальний характер та капризи інакше не побороти. По-друге, поставитись до проблеми з більшим гумором.
Пишу і думаю, може я все ж таки до себе надто сувора. Адже все що відбувалось, було помножено на головний біль, і необов'язково ставити невтішні діагнози.
От зараз Орест підносити до ліжка всякі смачнюшки і каже, що любить.
ЛЮБЛЮ ЙОГО